Тактика інфільтрації, або «проникнення», змінила підхід російського командування до штурмів українських міст. Якщо під час боїв за Бахмут чи Авдіївку ворог поєднував лобові атаки з оточенням, то зараз усе частіше застосовується приховане просування невеликих штурмових груп у міську забудову з подальшим закріпленням і дезорганізацією оборони.
Цей метод, за спостереженнями військового аналітика і координатора групи «Інформаційний спротив» Костянтина Машовця, став останнім часом основним способом дій російських військ під час штурмів великих населених пунктів. Його активно використовують у боях за Покровськ, Куп’янськ та інші міста на сході України.
Як наголошує експерт, актуальність цього прийому зараз особливо висока – адже російське командування не просто експериментує, а вже реалізує його «в полі» як головну модель тактичних дій.
Explainer переказує аналітичний розбір Костянтина Машовця – про те, як виник метод «проникнення», чому він став для російської армії базовим і які висновки з цього може зробити Україна.
Як українські дрони змінили правила бою
На думку Костянтина Машовця, новий російський тактичний прийом з’явився як відповідь на технологічну перевагу Збройних сил України. Ключову роль у цьому процесі відіграло масове використання українськими військами малих безпілотників — розвідувальних, ударних або комбінованих.
Завдяки ним українські підрозділи отримали можливість постійно моніторити поле бою, виявляти штурмові групи ще на етапі висування та завдавати по них точних ударів. Це дало змогу зривати більшість російських атак ще до початку ближнього бою.
Машовець наголошує: українська армія першою у світі впровадила на системному рівні концепцію “кілзони” — простору, який ворог не може подолати непоміченим. Саме дрони стали головним елементом розвідувально-ударного контуру ЗСУ на тактичному рівні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли тил стає фронтом: як працюють реактивні КАБи та чи можна їх збити
Завдяки цьому навіть невеликі за чисельністю українські підрозділи могли утримувати позиції, поступаючись противнику в техніці й живій силі. Водночас російські колони бронетехніки та піхоти неодноразово потрапляли під удари, які фіксувалися на відео й ставали публічним доказом ефективності української оборони.
Машовець підкреслює, що таке поєднання безпілотників і автоматизованих систем управління дозволило ЗСУ підняти ефективність оборони на небачений раніше рівень. Втім, саме ця перевага змусила російське командування шукати способи подолати українську «стіну дронів».
Як російське командування шукало “протиотруту”
За спостереженнями Костянтина Машовця, ефективність української “кілзони” змусила російське командування змінити підхід до наступальних дій. Масові штурми, засновані на чисельній перевазі, виявилися занадто витратними й не приносили результату. Проте політичне керівництво Росії продовжувало вимагати швидких успіхів — це підштовхнуло армію до пошуку нових рішень.
Спершу росіяни намагалися прорвати оборону ЗСУ традиційними засобами — масованими атаками бронетехніки і піхоти, які завершувалися великими втратами.
Згодом командування почало експериментувати із застосуванням “малої механізації”: мотоциклів, баггі, мопедів, легких автомобілів. Ідея полягала в тому, щоб штурмові групи могли швидше долати простір під вогневим контролем українських дронів і зменшувати втрати під час наближення до позицій ЗСУ.
Водночас, наголошує Машовець, українська сторона постійно вдосконалювала власну систему розвідки та ураження. “Кілзона” розширювалась, дрони ставали точнішими, а українські підрозділи — гнучкішими у використанні нових моделей безпілотників. Це змусило росіян постійно адаптуватися, що розтягнуло процес пошуку ефективної тактики.
Зрештою, російське командування зробило низку висновків. Воно визначило, що ефективність української оборони нерівномірна на різних ділянках фронту: десь більше дронів, десь — менше особового складу, десь слабше управління чи логістика. Саме ця різнорідність дала змогу ворогу знайти слабкі місця.
Машовець зазначає: на основі цього аналізу росіяни сформували новий підхід — концентрований вплив на два ключові елементи української оборони:
- підрозділи, що керують безпілотниками;
- систему управління та логістичне забезпечення.
Мета — паралізувати роботу дронів і позбавити ЗСУ координації, що створює передумови для проникнення малих груп у бойові порядки. Саме з цього, пояснює аналітик, і народився новий метод — тактичний прийом “проникнення”.
Як виник і працює тактичний прийом «проникнення»
За словами Костянтина Машовця, метод «проникнення» — це не випадковий набір імпровізацій, а цілеспрямована, відпрацьована методика, яку російське командування почало масштабувати. Він виник як відповідь на українську «кілзону», але швидко набув власної логіки і структури дій.
Машовець описує його як комплекс заходів, що поєднує приховане просування малих штурмових груп у тил передових підрозділів ЗСУ, їх закріплення в міській забудові й подальше дезорганізування оборони та логістики супротивника.
Основні передумови появи
За версією автора, для появи цього прийому вирішальними стали три фактори:
- масштабне застосування українських «малих» БПЛА, яке створило «кіллер-зону» і зробило класичні підходи дуже ризикованими;
- дефіцит особового складу у передових підрозділах ЗСУ — прогалини в бойових порядках, котрі можна експлуатувати інфільтрацією;
- прагнення російського командування «швидко показати результат», що стимулювало пошук альтернатив до масованих штурмів.
Машовець також звертає увагу, що ворог аналізував нерівномірність української оборони — на одних напрямках багато дронів і щільна оборона, на інших — прогалини в особовому складі або логістиці. Саме ці «неоднорідності» стали полем для застосування методики проникнення.
Три етапи прийому
Машовець чітко розділяє методику на три етапи: підготовчий, практичний (активний) і етап закріплення та розвитку успіху.
- Підготовчий етап.
Російські підрозділи вивчають структуру оборони на обраному напрямку — від розташування пунктів управління й позицій операторів дронів до шляхів постачання і карт місцевості. Для цього застосовуються радіотехнічна розвідка, супутникові дані, розвідувальні БПЛА оперативно-тактичного рівня. Одночасно проводяться «активні заходи» проти української системи: артобстріли, авіаудари, РЕБ-вплив, цілеспрямовані дії диверсійних груп, щоб виявлені прогалини розширити і «вибити» операторів дронів. Машовець підкреслює: пріоритетною ціллю №1 у підготовці стають саме підрозділи тактичних БПЛА та їхні пункти управління. - Практичний (активний) етап.
Після того як виявлено одну або кілька прогалин, малі штурмові групи приховано просуваються в бойові порядки ЗСУ, діючи синхронно й заздалегідь скоординовано. Їхні завдання — закріпитися в укриттях міської забудови, налагодити логістику (часто із залученням власних дронів), вести розвідку й завдавати поразок пунктам постачання та управління. Машовець описує типовий цикл: проникнення — пошук укриття — закріплення — атаки з тилу і флангів, рейди проти логістики та змінних груп. У багатьох випадках підрозділи противника маскуються під цивільних або видають себе за українських військових, щоб залишитися непоміченими в міській середовищі. - Етап закріплення і розвитку успіху.
Коли інфільтровані групи вважаються такими, що створили достатню дезорганізацію, підтягуються основні сили ворога для планомірного просування. Інфільтраційні групи повинні або допомагати цьому просуванню (атакуючи з тилу, вказуючи напрямки), або утримувати вирвані ділянки до підходу підкріплення. Машовець наголошує: цей етап не завжди приводить до сталого успіху — у ряді випадків (наприклад, в окремих операціях на інших ділянках фронту) противник не зміг забезпечити подальший розвиток успіху.
Інструменти та супровідні елементи
Машовець наголошує, що «проникнення» працює не ізольовано — це багатокомпонентна операція. Серед ключових елементів він виокремлює:
- детальну радіоелектронну і супутникову розвідку для виявлення пунктів управління та операторів дронів;
- створення спеціалізованих підрозділів «полювання на дронщиків» (з прикладом появи підрозділів на кшталт «Рубікон» у ворога);
- використання власних БПЛА для постачання і координації інфільтрованих груп;
- застосування диверсійних і спеціальних підрозділів для розширення прогалин перед масовим проникненням;
- мобільні засоби пересування (мопеди, баггі, мотоцикли) для долання «кіллер-зони».
Водночас у відкритому просторі або там, де українські підрозділи утримують достатню щільність і стабільну роботу дронів, ефективність методу, за його оцінкою, помітно падає — прикладом невдалого застосування є спроби в районі Часового Яру, де високою була здатність ЗСУ відбити проникнення і розгромити передові групи противника.
Приклади застосування методу: Покровськ і Куп’янськ
Як пише Костянтин Машовець, саме практична реалізація прийому «проникнення» найяскравіше простежується на прикладах боїв у Покровську та Куп’янську. Нижче — хронологія й логіка дій противника в цих операціях у викладі автора.
Покровськ — епізодичні прориви, закріплення в «промзоні»
За словами Машовця, перший етап у районі Покровська розгорнувся як серія маневрів і пошуків «лакун» в обороні ЗСУ. У серпні ворог зробив кидок на північ від міста в напрямку Добропілля, вклинившись у позиції ЗСУ на відстань понад 10 км, що посилило інтенсивність боїв у регіоні.
Восени (у жовтні) стало очевидно: окремі підрозділи противника, які ще влітку діяли на південно-західних околицях, просочилися в частину міських районів — зокрема у західні підходи до міста та в «промислову зону».
Машовець відзначає, що для ворога промзона стала зручною територією для закріплення: щільна забудова і наявність укриттів дають інфільтрованим групам шанс «вижити» й вести відносно тривалі дії в тилу українських підрозділів.
Логіка дій ворога в Покровську, як пояснює аналітик, була наступна: виявити і розширити прогалини в обороні — проникнути у прикриті місцевості (звідки вести атаки на логістику, ПУ і групи дронів) — закріпитися в укриттях промзони і створити умови для підходу основних сил.
Машовець констатує: 2-га армія загального призначення (2-га ЗВА) проводила серію великих і малих спроб інфільтрації, і в окремих напрямах їй це вдалося.
Куп’янськ — просочення в центрі й прагнення перехопити комунікації
Машовець наводить Куп’янськ як інший показовий випадок: тут російські штурмові групи просочились у центральну частину міста і зав’язали бої всередині забудови. За його оцінкою, дії ворога мали чітку оперативно-тактичну мету — зручні укриття міста давали можливість інфільтрованим групам діяти в тилу, атакувати шляхи постачання і створювати загрозу основним комунікаціям.
Автор підкреслює: типовою метою таких проникнень було не просто «пробратися» — ворог прагнув дійти до ключових маршрутів (наприклад, на Куп’янському напрямку це дорога Куп’янськ–Чугуїв), щоб порушити постачання і маневр ЗСУ. Саме унікальність міської інфраструктури й наявність прихистків робили ці операції для противника потенційно вигідними.
Що саме дозволило противнику просунутися?
Машовець перелічує сукупність факторів, котрі дали змогу ворогу реалізувати проникнення в обох випадках:
- виявлені й використані «лакуни» в бойових порядках через дефіцит особового складу;
- попереднє відпрацювання ділянок розвідкою (радіотехнічна, супутникова, БПЛА) та «активні заходи» — артилерія, авіація, РЕБ, диверсійні дії, спрямовані на ускладнення роботи українських операторів дронів;
- синхронна дія малих піхотних груп зі спеціальними підрозділами та підтримкою власних БПЛА (включно зі спробами постачання й координації через дрони);
- використання щільності міської забудови для маскування, включно з іноді відомими випадками перевдягання в цивільний одяг або імітацією вигляду ЗСУ для приховання в просторі міста.
Результат — не однаковий
Машовець акцентує: хоча в Покровську та Куп’янську інфільтрація дала ворогу локальні переваги, це не означає автоматичної та стійкої зміни конфігурації фронту скрізь.
Він наводить приклад інших ділянок (зокрема дії 51-ї ЗВА на Добропільському напрямку), де, незважаючи на глибокі проникнення окремих штурмових груп (114-та та 132-га бригади), противнику не вдалося остаточно «хаотизувати» систему оборони чи утримати великі території без значних додаткових ресурсів.
Отже, робота Машовця дає такий висновок: у щільній міській забудові прийом «проникнення» може приносити ворогу відчутні тактичні плоди — але його ефективність залежить від конкретної конфігурації обраної ділянки, щільності української оборони й здатності ЗСУ зберегти роботу розвідувально-ударного контуру.
Що це означає для ЗСУ і як протидіяти?
За оцінкою Костянтина Машовця, поява й масштабування прийому «проникнення» не є фатальною для української оборони — але вимагає цілеспрямованих заходів. У його викладі протидія повинна будуватися на двох взаємопов’язаних принципах: відновити та посилити розвідувально-ударний контур, який робить інфільтрацію безперспективною, та мінімізувати прогалини в бойових порядках, які ворог наразі експлуатує.
1) Посилення ролі «малих» БПЛА
Машовець прямо вказує, що головна перевага ЗСУ — це саме «кіллер-зона», збудована навколо масового та інтенсивного застосування малих дронів. Тому основна контрзаходи:
- збільшити щільність і інтенсивність застосування тактичних БПЛА на проблемних ділянках, щоб зробити приховане просування малих груп неможливим;
- нарощувати різновиди дронів (розвідувальні й ударні) та розвивати систему їхнього захисту і стійкості (щоб противник не «вибивав» операторів і пункти управління).
Машовець прямо формулює: якщо інтенсивність і «щільність» використання дронів зросте, спроби прихованого проникнення знову стануть такими ж безглуздими, як раніше — «м’ясні штурми».
2) Робота з прогалинами в особовому складі і логістиці
Другий корпус заходів пов’язаний із проблемою дефіциту людей у передових підрозділах:
- зменшувати прогалини в бойових порядках — через ротації, перерозподіл сил, посилення охорони ключових опорних пунктів;
- зміцнювати логістичну мережу й захищати маршрути постачання, оскільки інфільтраційні групи активно підривають матеріально-технічне забезпечення оборонних підрозділів;
- приділяти пріоритетну увагу захисту пунктів управління і операторів БПЛА, бо противник орієнтується саме на їхнє виведення з гри.
Машовець наголошує: прийом «проникнення» дає результат лише там, де є дефіцит особового складу і порушене постачання — отже, відновлення цих елементів знижує ефективність методу.
3) Організаційно-тактичні заходи
Аналітик також виділяє низку практичних, організаційних кроків:
- покращити взаємодію розвідки, артилерії і підрозділів ППО/ПРО на тактичному рівні, щоб при виявленні малих груп координовано наносити швидкі удари;
- розвивати засоби РТР-захисту і протидії ворожій радіоелектронній розвідці, оскільки ворог використовує РТР і супутникові дані для підготовки проникнень;
- враховувати міську специфіку — будувати оборону в щільних населених пунктах за іншими принципами (контроль ключових вузлів, облаштування «килимових» зон спостереження, ефективна робота патрулів у тилу);
Це — заходи, які, за Машовцем, зменшать шанс на успішну інфільтрацію і зроблять подальше просування ворога дорогим і ризикованим.
4) Оперативна гнучкість і адаптація оборони
Машовець підкреслює, що оборона має бути гнучкою і варіативною: різні ділянки фронту потребують різних рішень, і немає «єдиної формули». Конкретні кроки — від зміни побудови бойових порядків до застосування мобільних резервів — мають підлаштовуватися під місцеву конфігурацію: на відкритій місцевості інструментар відрізняється від міського середовища.
5) Застереження
Машовець робить важливе застереження: нинішня методика інфільтрації ефективна переважно в умовах щільної міської забудови. У відкритих просторах її результативність значно нижча. Отже, хоча метод приносить ворогу локальні тактичні дивіденди (особливо в Покровську та Куп’янську), це не означає, що він є «універсальною» відповіддю — і українські контрзаходи можуть дати довгостроковий ефект.
