Росія знову вимагає повернення НАТО до кордонів 1997 року. Москва хоче, щоб Альянс скоротив військову присутність у Східній Європі до рівня, який існував до його розширення. Насамперед ідеться про Польщу та країни Балтії, де нині розміщені війська союзників. Тепер Кремль пов’язує ці вимоги з переговорами про завершення війни проти України.
Як з’ясувала The New York Times, під час переговорів в Абу-Дабі 10–11 листопада російська делегація поширила неофіційний документ, який багато в чому повторює ультиматум Москви від грудня 2021 року. Після зустрічі Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера з Володимиром Путіним 12 листопада помічник російського президента Юрій Ушаков підтвердив, що Кремль досі розглядає ті пропозиції як основу майбутньої системи європейської безпеки.
Водночас нинішні вимоги Росії виходять далеко за межі розміщення військ НАТО. Москва також наполягає на припиненні постачання західної зброї Україні, відмові Альянсу від подальшого розширення та обмеженні ядерних гарантій для європейських держав. Таким чином Кремль намагається використати переговори про Україну, щоб домогтися поступок, яких Захід не погодився надати напередодні повномасштабного вторгнення.
Explainer пояснює, чому Росія повернулася до ультиматуму 2021 року, як його виконання змінило б оборону Європи та чим ці вимоги загрожують Україні.
Що саме Росія вимагає від НАТО після переговорів в Абу-Дабі
Москва вимагає, щоб НАТО відмовилося від подальшого розширення та скоротило військову присутність у Європі до рівня 1997 року. Також Кремль хоче припинення військової діяльності Альянсу в Україні, Східній Європі, на Південному Кавказі та в Центральній Азії.
Про це йдеться в документі від 10 листопада, який отримала The New York Times. Документ не має офіційного бланка чи підпису. За словами співрозмовників видання, російські переговорники допускали можливість поступок, але не уточнювали, на які саме готові піти.
Щодо України Москва вимагає повністю припинити постачання західної зброї та військового обладнання. Водночас Росія допускає вступ України до Європейського Союзу, але лише за умови, що Київ не братиме участі у спільній політиці безпеки й оборони ЄС. Фактично це обмежило б можливості України отримувати європейську оборонну підтримку навіть після завершення бойових дій.
Окреме місце в російських вимогах посідає ядерне стримування. Ще у грудні 2021 року Кремль наполягав на припиненні практики спільного використання ядерної зброї НАТО, за якої американські ядерні боєприпаси розміщуються на території окремих європейських союзників. Тепер Москва пішла далі й вимагає від Великої Британії та Франції відмовитися від можливості застосувати власну ядерну зброю для захисту інших європейських держав.
Таким чином, російські пропозиції зачіпають самі основи оборони НАТО. Країни Східної Європи мали б залишитися без частини союзних військ та військової інфраструктури, на які спирається їхня оборона. Причому Москва прагне обмежити не лише американську військову присутність у Європі, а й гарантії безпеки, які європейські держави могли б надавати одна одній без участі США.
Подібні умови Росія висувала ще у грудні 2021 року, але тоді Альянс відмовився поступатися принципом, за яким кожна держава має право самостійно обирати свої безпекові союзи. Майже через п’ять років після початку повномасштабного вторгнення Кремль знову повернувся до тих самих вимог, тепер намагаючись домогтися їх виконання в межах переговорів про завершення війни проти України.
Що означає повернення НАТО до кордонів 1997 року
У 1997 році до НАТО входили 16 держав. Сьогодні Альянс налічує 32 країни, половина з яких приєдналася вже після цієї дати. Саме їх насамперед зачепили б російські вимоги щодо скорочення військової присутності союзників.
Першими після завершення холодної війни до НАТО вступили Польща, Чехія та Угорщина у 1999 році. Через п’ять років Альянс поповнили ще сім держав, зокрема Естонія, Латвія, Литва, Румунія та Болгарія. Остання хвиля розширення НАТО відбулася вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну: Фінляндія приєдналася у 2023 році, а Швеція у 2024-му.
Хоча Кремль прямо не вимагає формального виходу Польщі чи країн Балтії з НАТО, проте він хоче суттєво послабити їхню оборону. У проєкті угоди, оприлюдненому в грудні 2021 року, Москва вимагала обмежити розміщення військ та озброєнь на території інших європейських держав рівнем 27 травня 1997 року. Будь-які винятки мали б погоджувати всі сторони домовленості. Таким чином Росія намагалася отримати вплив на рішення НАТО щодо захисту його власних членів.
Виконання російського ультиматуму змусило б НАТО згорнути значну частину військової присутності на східному фланзі, яку Альянс розбудовував для стримування російської агресії. За даними НАТО, у 2026 році багатонаціональні бойові групи діють у дев’яти країнах Східної та Північної Європи. У Польщі їхню основу становлять американські військові, у Литві – німецькі, у Латвії – канадські, а в Естонії – британські. Саме цю систему союзної оборони Москва прагне обмежити, хоча її зміцнення стало відповіддю на російські військові загрози.
Присутність цих підрозділів має цілком конкретну мету: у разі нападу на одну з країн НАТО військові інших союзників брали б участь в обороні від самого початку, а не лише після прибуття підкріплень. Для цього Альянс також підготував склади озброєнь, командні структури та плани швидкого перекидання додаткових сил. Якщо союзні війська доведеться вивести, НАТО буде складніше реагувати на російську агресію. Особливо відчутними наслідки були б для країн Балтії, які межують із Росією або Білоруссю.
Послаблення військової присутності НАТО могло б також полегшити Росії підготовку та проведення обмежених бойових операцій проти сусідніх держав. Один із таких варіантів Explainer уже розглядав у матеріалі про можливий російський напад на естонську Нарву. За сценарієм Інституту вивчення війни (ISW), Москва могла б використати невеликі озброєні групи для захоплення частини міста, прикривши їх ударами дронів із російської території. НАТО довелося б вирішувати, як допомогти Естонії, не допустивши переростання локальних боїв у масштабну війну з Росією. Відсутність союзних військ поблизу кордону дала б Москві додатковий час для закріплення захоплених позицій і ускладнила б швидку відповідь Альянсу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Напад РФ на країни Балтії: наскільки він можливий і до чого тут візит глави ЦРУ до Москви
Формально зобов’язання НАТО щодо колективної оборони залишилися б чинними. Проте для східних членів Альянсу ситуація істотно змінилася б: у разі нападу їм довелося б значно більше покладатися на власні сили, доки на допомогу не прибудуть війська партнерів.
Фактично Москва домагається послаблення оборони сусідніх держав, хоча формальні гарантії їхнього членства в НАТО залишилися б чинними. Для Польщі та країн Балтії така домовленість означала б втрату значної частини військового захисту, який Альянс розбудовував у відповідь на російську агресію проти України.
Чому Кремль повернувся до ультиматуму 2021 року
У грудні 2021 року, коли Росія вже стягувала війська до українських кордонів, Москва передала США та НАТО два проєкти угод про так звані гарантії безпеки. Кремль вимагав юридично закріпити відмову Альянсу від подальшого розширення, обмежити військову присутність Заходу у Східній Європі та фактично позбавити Україну перспективи членства в НАТО.
Причому російське керівництво наполягало, щоб Захід розглядав ці документи як єдиний пакет, а не окремі пропозиції для переговорів. Москва хотіла отримати зобов’язання, які дали б їй можливість впливати на безпекові рішення сусідніх держав. Польща, країни Балтії та Україна мали б фактично погоджувати свою політику з російськими вимогами, хоча самі на такі обмеження не погоджувалися.
У січні 2022 року ці пропозиції обговорили на засіданні Ради НАТО – Росія. Тодішній генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг повідомив, що союзники не збираються відмовлятися від прийняття нових членів і визнають право кожної країни самостійно визначати свою зовнішню політику. Натомість НАТО пропонувало Росії переговори про контроль над озброєннями, прозорість військової діяльності та зниження ризику конфліктів.
Москву такий підхід не влаштував. За кілька тижнів, 24 лютого, російська армія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, однак зупинити розширення НАТО Кремлю не вдалося навіть війною. Навпаки, Фінляндія та Швеція, які десятиліттями залишалися поза Альянсом, після російського вторгнення вирішили до нього приєднатися.
Тепер Москва намагається скористатися прагненням адміністрації Дональда Трампа завершити війну, щоб повернути свої довоєнні вимоги на порядок денний переговорів.
Раніше західні партнери України наполягали, що майбутню систему європейської безпеки можна обговорювати з Росією лише після завершення її вторгнення. Нині ж такі переговори відбуваються, поки російська армія продовжує воювати проти України.
Показово, що під час переговорів в Абу-Дабі російські представники навіть звернулися до досвіду холодної війни. За інформацією The New York Times, вони наводили поділ Європи на американську та радянську сфери впливу як приклад стабільного устрою, який допомагав уникати прямого зіткнення між наддержавами. Щоправда, для країн, чию долю тоді вирішували у Вашингтоні та Москві, така стабільність означала обмеження власного суверенітету.
Як Росія намагається послабити НАТО без прямої війни з Альянсом
Росії необов’язково вступати у відкриту війну з НАТО, щоб послабити його позиції у Східній Європі. Москва вже використовує диверсії, кібератаки, прикордонні провокації та погрози військовою ескалацією, намагаючись поглибити розбіжності між союзниками. На думку Робертса Расумса, аналітика Northern Europe Policy Center та офіцера Збройних сил Латвії, Кремль розраховує підірвати єдність Альянсу без прямого військового зіткнення, поступово ставлячи під сумнів готовність союзників захищати одне одного.
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну Росія помітно активізувала диверсійні операції проти європейської інфраструктури. За дослідженням Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), серед цілей таких операцій були військові об’єкти, енергетичні мережі, транспорт і комунікації. Російські спецслужби також залучають виконавців через інтернет, що дозволяє проводити диверсії без безпосередньої участі кадрових агентів та ускладнює встановлення їхніх організаторів.
На східному фланзі НАТО одним із засобів тиску стала міграційна криза на кордонах Польщі, Литви та Латвії з Білоруссю. За оцінкою Расумса, Москва та Мінськ використовують потоки мігрантів для прикордонних провокацій, змушуючи ці країни витрачати додаткові ресурси на охорону кордонів. Водночас зростає ризик зіткнень, які можуть перерости у серйознішу кризу. НАТО також відносить використання нерегулярної міграції, диверсії та кібератаки до гібридних загроз з боку Росії.
Расумс вважає, що Москва розраховує насамперед на поступове послаблення єдності Альянсу. Постійні погрози та провокації змушують європейські уряди обговорювати ризики ширшої війни, витрати на оборону та подальшу підтримку України. Для Польщі й країн Балтії присутність союзних військ залишається важливою умовою власної безпеки, але держави, віддалені від російських кордонів, можуть сприйняти їх скорочення як прийнятну поступку заради зниження напруженості.
І саме на таких розбіжностях, за оцінкою латвійського аналітика, Москва намагається зіграти. НАТО ухвалює спільні політичні рішення консенсусом, тому суперечки між союзниками щодо відповіді на російські провокації здатні затримувати або ускладнювати його дії. Кремлю навіть необов’язково домагатися негайного виконання всіх своїх вимог. Достатньо, щоб усередині Альянсу почали обговорювати можливість поступок і сумніватися в готовності партнерів захищати одне одного.
Про небезпеку такого підходу попередила й висока представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас. Під час зустрічей у Дубліні вона застерегла європейських партнерів від пастки, яку Москва створює навколо переговорів про майбутню архітектуру європейської безпеки. Каллас наполягає, що спочатку Росія має припинити вогонь в Україні, потім можна домовлятися про мир, і лише після цього обговорювати нову систему безпеки Європи. Інакше увага переговорників зміститься з російської агресії на вимоги самої Москви, яка намагається представити себе стороною, що потребує додаткових гарантій.
Каллас також наголосила, що Європа вже має систему безпеки, закріплену міжнародними домовленостями, які свого часу підтримала й Росія. Проблема, на її думку, не у відсутності таких угод, а в тому, що Москва їх порушує. Саме тому європейські держави повинні не лише брати участь у переговорах, а й впливати на рішення, від яких залежить їхня безпека.
І йдеться не просто про право голосу за столом переговорів. Росія намагається пов’язати завершення війни в Україні зі скороченням військової присутності НАТО поблизу своїх кордонів. Таким чином Кремль пропонує західним союзникам поступитися частиною оборонних гарантій для Польщі та країн Балтії заради домовленості щодо України. При цьому саме російська агресія змусила ці держави посилювати власну оборону.
Чому США погодилися обговорювати з Росією майбутнє європейської безпеки
Адміністрація Дональда Трампа погодилася обговорювати російські вимоги щодо європейської безпеки в межах переговорів про завершення війни в Україні. Американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер навіть запропонували Москві підготувати проєкт нової угоди, який враховуватиме її безпекові вимоги, але водночас передбачатиме зустрічні кроки Росії для зниження напруженості та гарантії ненападу на європейські держави.
Вашингтон розраховує вести переговори про майбутню систему європейської безпеки паралельно з пошуком домовленостей щодо припинення війни в Україні, хоча реалізацію нових безпекових положень пропонує розпочати лише після укладення мирної угоди. Однак готовність американців обговорювати російські пропозиції поки не змусила Кремль відмовитися від своїх основних вимог. Навіть після переговорів про можливе економічне співробітництво зі США Москва, за інформацією The New York Times, продовжує наполягати на обмеженні військової присутності НАТО у Східній Європі.
Український політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко називає переговори в Абу-Дабі та Москві епізодами «дипломатичної гібридної війни». На його думку, Віткофф і Кушнер дедалі більше орієнтуються на російські пропозиції, сподіваючись таким чином прискорити завершення війни. Натомість поступливість американських посередників лише заохочує Кремль висувати жорсткіші умови, вважає Фесенко.
Особливо його непокоїть рішення Вашингтона запропонувати Росії самій підготувати проєкт домовленостей про європейську безпеку. Фактично країна, яка веде загарбницьку війну проти України, отримала можливість першою сформулювати умови майбутньої угоди. Причому Москва вже намагається визначати не лише її зміст, а й коло учасників переговорів.
Віткофф і Кушнер закликали російську сторону погодитися на участь європейських представників у наступних зустрічах, але Кремль поки опирається цьому. Фесенко звертає увагу на сам підхід американців: замість того щоб наполягати на присутності європейських держав як обов’язковій умові переговорів про їхню безпеку, Вашингтон просить Путіна дозволити їм долучитися.
Для європейських союзників сама перспектива повернення до російських вимог 2021 року залишається неприйнятною. Особливо це стосується Польщі та країн Балтії, які безпосередньо залежать від військової присутності НАТО на східному фланзі. Водночас, за даними Axios, американська сторона запевнила європейських партнерів, що не погодиться на домовленість без згоди України та Європи й не дозволить Москві накладати вето на рішення щодо європейської безпеки.
Проте сам факт повернення російських вимог до переговорного порядку вже можна вважати дипломатичним здобутком Кремля. Москва домоглася обговорення обмежень для НАТО, яких вимагала ще перед повномасштабним вторгненням, хоча війна проти України триває. Тепер європейським державам доводиться відстоювати принципи власної безпеки на переговорах, порядок денний яких значною мірою сформувала Росія.
Що російський ультиматум означає для України
Найбільший ризик для України полягає в тому, що домовленості про завершення війни можуть обмежити її здатність захищатися від нового російського нападу. Кремль намагається поширити майбутні безпекові обмеження й на відносини Києва із західними партнерами. За таких умов навіть припинення бойових дій не гарантуватиме Україні можливості відновлювати армію та отримувати необхідне озброєння.
Особливо гостро постає питання післявоєнних гарантій безпеки. Європейські партнери обговорюють можливість розміщення своїх військових контингентів в Україні, однак Путін 12 листопада знову відкинув таку можливість. Російський президент заявив, що присутність іноземних військ на українській території становитиме загрозу для Росії, а самі військові можуть стати законними цілями для її армії.
Володимир Зеленський також виступив проти спроб домовлятися про майбутнє європейської безпеки, поки триває війна. В інтерв’ю Euronews 12 листопада президент наголосив, що нові домовленості щодо Європи мають з’явитися лише після припинення бойових дій і визначення гарантій безпеки для України.
На думку аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), Москва намагається використати переговори щодо України для перегляду всієї системи європейської безпеки. Причому Кремль прагне сам визначати, на яких умовах європейські держави зможуть брати участь у цих домовленостях, хоча саме від їхньої позиції значною мірою залежатимуть майбутні оборонні гарантії для Києва.
Водночас український політолог Володимир Фесенко вважає, що навіть за такої жорсткої позиції Москви Україні не варто виходити з переговорів. Інакше Кремль отримає можливість домовлятися безпосередньо зі США, залишивши Київ осторонь обговорення власного майбутнього. Тому, на думку Фесенка, Україна має зберігати участь у дипломатичному процесі, одночасно посилюючи військовий, санкційний і політичний тиск на Росію.
