Війна у липні 2026 року загострилася і на фронті, і в тилу. Росія зберігала тактичну ініціативу та посилила ракетні удари по Україні, тоді як Сили оборони атакували російську логістику, склади, системи ППО та промислові об’єкти.
За місяць російська армія втратила майже 43 тис. військових, але продовжила наступати на кількох напрямках. Водночас її підтверджене просування становило лише кілька десятків квадратних кілометрів і не переросло у стратегічний прорив.
Explainer аналізує, чого Росія досягла в липні, чому значні втрати не зупиняють її наступ і від чого залежатиме подальша ситуація на фронті.
Де Росія зосередила основний тиск
У липні російські війська наступали одразу на кількох ділянках, але найбільшу активність зберігали на Покровському та Костянтинівському напрямках. Водночас вони посилювали тиск поблизу Лимана й продовжували атаки у прикордонних районах Сумської та Харківської областей.
Поблизу Покровська росіяни намагалися обійти українські позиції з флангів, наблизитися до ключових доріг і порушити постачання Сил оборони. Замість великих механізованих штурмів вони переважно використовували малі піхотні групи, які просочувалися між позиціями та намагалися закріпитися в українському тилу. Це створювало локальні загрози, але не привело до швидкого прориву.
На Костянтинівському напрямку російська армія атакувала поблизу самого міста та на його підступах, намагаючись погіршити українську логістику. Просування в цьому районі могло б створити загрозу для Костянтинівки й наблизити російські війська до агломерації Дружківки, Краматорська та Слов’янська, однак у липні вони не досягли тут оперативного прориву. Наприкінці місяця Костянтинівський напрямок за кількістю штурмів уже подекуди зрівнювався з Покровським або випереджав його.
Біля Лимана росіяни прагнули розширити контроль на підступах до міста й наблизитися до рубежу Сіверського Дінця. На півночі вони продовжували атаки у прикордонні Сумщини та Харківщини, змушуючи Україну утримувати там резерви. Російський задум полягав у тому, щоб розтягувати українську оборону локальними атаками на широкому фронті, зберігаючи головний тиск на Донеччині.
Якою була ціна російського наступу
За оцінкою Генерального штабу ЗСУ, у липні втрати російської армії становили 42 860 військових — найбільше за місяць від початку 2026 року. Це близько 1380 осіб щодоби. Загалом із січня російські втрати сягнули 238 650 військових.
На тлі повільного просування ці цифри особливо показові. За даними Інституту вивчення війни, у липні Росія захопила 37,85 км² української території. Отже, на кожен квадратний кілометр підтверджених територіальних здобутків припадало приблизно 1130 російських військових, які вибули зі строю. Це умовне співвідношення загальних втрат РФ на всьому фронті та змін на карті, а не кількість людей, утрачених у боях безпосередньо за кожну ділянку.
За оцінкою Генштабу, протягом місяця Росія також втратила:
- 162 танки;
- 204 бойові броньовані машини;
- 2016 артилерійських систем;
- 77 реактивних систем залпового вогню;
- 68 засобів протиповітряної оборони.
Найбільшими були втрати артилерії — у середньому 65 систем на добу. Це важливо, оскільки саме артилерія підтримує російські штурмові групи, руйнує українські позиції та веде контрбатарейну боротьбу. Водночас статистика Генштабу не показує, скільки систем Росія відновила або замінила протягом того самого періоду, тому сама кількість уражень ще не свідчить про пропорційне падіння її вогневих можливостей.
Порівняно невеликі втрати танків і бронемашин відображають зміну російської тактики. Замість великих механізованих колон РФ дедалі частіше використовує малі піхотні групи, мотоцикли, квадроцикли та легкі автомобілі, а бронетехніку залучає вибірково. Такий підхід зменшує ризик одночасної втрати багатьох машин, але переносить основний тягар наступу на піхоту. Повільне просування Росії у липні забезпечувалося передусім постійним введенням у бій нових штурмових груп.
Як Росія посилила повітряні атаки
Поки ситуація на фронті змінювалася повільно, Росія різко наростила інтенсивність ударів по українському тилу. За підрахунками OSINT-аналітика M0nstas, який узагальнив щоденні зведення Повітряних сил, у липні російські війська застосували 376 ракет різних типів — більш ніж удвічі більше, ніж у червні. Це найвищий місячний показник від початку повномасштабної війни.
Основу цих атак становили 128 крилатих ракет Х-101, а також 123 балістичні ракети «Іскандер-М» і ракети комплексів С-400. Крім того, аналітик нарахував 62 авіаційні ракети Х-59, 20 «Цирконів», 14 «Калібрів» та 11 «Оніксів». «Кинджалів» у липневих зведеннях він не зафіксував.
Українська ППО, за цими ж підрахунками, перехопила щонайменше 207 ракет — близько 55% від загальної кількості. Зокрема, було знищено 117 ракет Х-101, 41 ракету Х-59, 35 «Іскандерів-М» і всі 14 запущених «Калібрів». Однак ці цифри приховують значну різницю між окремими типами озброєння: якщо більшість крилатих ракет вдалося збити, то можливості України проти балістики залишалися набагато обмеженішими.
Саме різке зростання кількості балістичних пусків стало найбільш небезпечною частиною липневої кампанії. Балістичні ракети летять значно швидше за крилаті, тому залишають набагато менше часу для виявлення цілі та реагування. Для їх перехоплення потрібні спеціалізовані системи, передусім Patriot із ракетами PAC-3. Україна не має достатньої кількості таких комплексів і боєприпасів до них, щоб одночасно захистити всі великі міста та об’єкти критичної інфраструктури.
Наслідки нарощування балістичних атак стали особливо помітними під час масованого удару в ніч проти 1 серпня, головним напрямком якого була Київщина, Росія застосувала 35 ракет, зокрема 27 балістичних. Повітряні сили повідомили про знищення або подавлення двох ракет різних типів, але серед 27 балістичних вдалося перехопити лише одну.
Водночас Росія змінювала не лише масштаби, а й тактику атак. M0nstas звернув увагу, що під час окремих ударів російські війська одночасно застосовували балістичні ракети та Х-59. Поєднання цілей, які відрізняються швидкістю, траєкторією і висотою польоту, ускладнює роботу протиповітряної оборони та підвищує ризик її перевантаження.
Кількість безпілотників порівняно із червнем зменшилася приблизно на 14%, але атаки залишалися майже щоденними. За підрахунками аналітика, у липні Повітряні сили повідомили про 4 951 російський БпЛА різних типів. Із них 4 299 вдалося збити або подавити, ще 652 — не знешкодити. Це не означає, що відбулося стільки ж влучань, адже кілька безпілотників могли атакувати одну локацію.
Росія запускала дрони хвилями та з різних напрямків, змушуючи українську ППО довше залишатися в бойовій готовності. Під час комбінованих атак безпілотники також виснажували й перевантажували оборону перед пусками ракет. Додатковою загрозою стало застосування швидкісних реактивних дронів: під час окремих ударів їхня частка, за спостереженнями M0nstas, могла сягати 30%.
Загалом упродовж місяця влучання ракет і дронів зафіксували у 433 локаціях, ще у 209 місцях пошкодження спричинило падіння уламків. Одночасно Росія продовжувала інтенсивно застосовувати авіацію поблизу фронту: протягом липня вона скинула рекордні 8 405 авіабомб під час 2 657 авіаударів. Однак через різну кількість днів у місяцях середньодобовий показник був приблизно на чотири бомби меншим, ніж у червні.
Як Росія намагалася зупинити морський експорт України
Окремим напрямком російського тиску в липні став морський коридор. За місяць РФ 67 разів атакувала об’єкти морських портів, 35 разів — цивільні судна в портах і ще 22 рази — судна в українському морському коридорі.
Під ударами опинялися навіть пошкоджені судна, які стояли біля причалів або на якірних стоянках і не проводили вантажних операцій.
Після ракетного удару 19 липня по судну Golden Leo, внаслідок якого загинули десятеро моряків, частина перевізників призупинила рейси. Maersk тимчасово припинив обслуговувати український напрямок через Чорне море, а компанія Allseeds зупинила роботу в Одеській області. 22 липня до портів Великої Одеси не зайшло жодне нове судно.
Україна офіційно не закривала порти, однак зростання ризиків фактично обмежило їхню роботу. Частину вантажів почали переорієнтовувати на Дунай, через що від початку липня ставки фрахту на більшості напрямків зросли приблизно на $10 за тонну, а до середземноморських портів Єгипту — майже на $20. Наприкінці місяця перевезення кукурудзи до східного узбережжя Італії коштувало близько $50 за тонну.
Дунайські порти й сухопутні маршрути можуть прийняти частину вантажів, але мають обмежену пропускну здатність, а перевезення ними коштують дорожче. Перебої з морським експортом збільшують витрати аграріїв, знижують закупівельні ціни та сповільнюють надходження валютної виручки. Докладніше наслідки атак ми розбирали в матеріалі про загрозу блокування морського коридору.
Атаки на склади Wildberries
У липні українська кампанія далекобійних ударів поширилася на логістичну інфраструктуру найбільшого російського маркетплейсу. У ніч проти 24 липня Сили безпілотних систем атакували склади Wildberries «Шушари» та «Уткіна Заводь» у Санкт-Петербурзі, а також сортувальний центр у тимчасово окупованому Сімферополі. Раніше під удари потрапили об’єкти компанії в Електросталі, Краснодарі, Невинномиську та Котовську.
Україна пояснювала вибір цілей участю маркетплейсу в забезпеченні російських військових. На Wildberries продавали рації, бронежилети, тепловізори, FPV-дрони, оптоволокно та інші товари військового або подвійного призначення.
Водночас удари впливають на значно ширшу логістичну систему. Wildberries є найбільшим російським онлайн-ритейлером, а до кінця 2026 року його частка на ринку електронної торгівлі РФ, за прогнозом аналітиків, може сягнути 45%. Великі комплекси компанії зберігають товари тисяч продавців і обслуговують одразу кілька регіонів. Пошкодження одного такого центру перевантажує інші склади, затримує доставку та змушує перебудовувати маршрути.
За даними ЗМІ, після атак Wildberries почала перерозподіляти товари між іншими об’єктами та шукати близько 100 тис. м² додаткових складських площ у Казахстані. Розосереджена система менш уразлива до окремого удару, але потребує більше приміщень, транспорту й персоналу, а отже — коштує дорожче.
Окремі атаки не здатні зупинити російську онлайн-торгівлю. Проте їхнє повторення змушує компанію відмовлятися від дешевшої централізованої моделі, витрачати більше на захист і резервні маршрути та розподіляти збитки між маркетплейсом і продавцями. Таким чином Україна намагається одночасно ускладнити постачання товарів для армії та підвищити вартість роботи великої російської логістичної системи.
Як Росія пристосовується до українських ударів
Росія відповідає на українські далекобійні атаки посиленням захисту логістики. За словами фахівця з військових радіотехнологій і радника Президента України Сергія «Флеша» Бескрестнова, російські війська розгортають додаткові радіолокаційні станції вздовж кордонів і важливих трас, патрулюють дороги дронами-перехоплювачами та залучають мобільні вогневі групи для захисту окремих транспортних засобів.
Через це українським дронам середньої дальності стає складніше атакувати транспорт і склади. Росія також нарощує використання спеціалізованих засобів РЕБ проти Starlink, через який можуть керувати окремими українськими безпілотниками. Такі комплекси створюють спрямовані перешкоди, але водночас самі стають помітними для радіотехнічної розвідки та вразливими до ударів.
Адаптація відбувається з обох боків. Україна знаходить нові способи уражати російську логістику — РФ посилює радіолокаційне прикриття й патрулювання дронами-перехоплювачами. Українські перехоплювачі знижують ефективність масованих нальотів — Росія розвиває швидші реактивні модифікації дронів і частіше застосовує звичайні «шахеди» поблизу лінії фронту.
За оцінкою Бескрестнова, перевага будь-якої окремої технології залишається тимчасовою. Вирішальною стає не лише наявність нового дрона, системи зв’язку або засобу РЕБ, а й швидкість, із якою сторона помічає зміну тактики противника, знаходить відповідь і впроваджує її у військах. Докладніше цей цикл ми розбирали в матеріалі про те, як Росія адаптується до технологічної війни.
Чи змінила Росія ситуацію на свою користь
У липні Росія зберігала тактичну ініціативу на фронті й могла вводити в бій нові підрозділи. Однак навіть за значних втрат її просування залишалося повільним. Українська оборона не зупинила наступ повністю, але не дозволила перетворити локальні успіхи на швидкий прорив углиб території.
На боці Росії залишалася перевага в людях, артилерії та можливості регулярно атакувати український тил. У липні РФ також різко збільшила застосування ракет, зокрема балістичних, проти яких Україна має обмежені засоби перехоплення. Це дозволяло Росії одночасно підтримувати тиск на фронті та завдавати значних втрат далеко за його межами.
Україна відповідала ударами по російській логістиці, системах ППО, складах, промислових і транспортних об’єктах. Вони змушують Росію розосереджувати інфраструктуру, перебудовувати маршрути та витрачати більше ресурсів на захист тилу. Проте ефект таких атак накопичується поступово й поки не позбавив російську армію можливості продовжувати наступ.
Мобілізація в Росії та зимові удари: головні ризики найближчих місяців
Одним із головних ризиків залишається можлива нова хвиля мобілізації в Росії. Вона дасть змогу РФ швидше поповнювати втрати, формувати резерви й підтримувати тиск одночасно на кількох напрямках. Для України, яка вже відчуває нестачу людей у частинах, це означатиме подальше виснаження найбоєздатніших підрозділів.
Ще одна загроза — накопичення балістичних ракет для нових масованих атак. Росія навряд чи зможе постійно підтримувати липневу інтенсивність пусків лише завдяки поточному виробництву, однак може поєднувати його із запасами та постачаннями з КНДР. За нинішньої кількості систем Patriot і ракет PAC-3 Україна не зможе перехопити значну частину такої балістики.
Узимку основними цілями можуть знову стати великі міста та енергетична інфраструктура. Комбінуючи балістичні й крилаті ракети з дронами, Росія намагатиметься перевантажувати ППО, пошкоджувати генерацію, підстанції та теплопостачання, а також посилювати тиск на цивільне населення.
Тому найближчими місяцями для України ключовими будуть поповнення підрозділів, постачання засобів протиракетної оборони та удари по російському виробництву, складах і логістиці. Саме від цього залежатиме, чи зможе Росія перетворити свою перевагу в людях і боєприпасах на подальше просування та нову масштабну зимову кампанію.
