На тлі вже 8-річної неоголошеної гібридної війни Росії з Україною з весни 2021 року Росія стягує війська до ліній тимчасово окупованих Росією українських територій та до кордонів України. Наразі ми вже кілька місяців перебуваємо в напрузі від повідомлень про ймовірне – вже не прикрите – вторгнення.
Демонстративне накопичення та пересування російських військ, про що пишуть відомі європейські та американські медіа, разом із січневими псевдомінуваннями та хакерськими атаками, а також постійною дезінформацією, за якими, як впевнені експерти, стоїть Росія та її посіпаки, необхідні для того, аби “створити атмосферу хаосу та неспроможності місцевої влади”, породити недовіру, нестабільність, викликати тривогу та безпорадність.
Це – частина гібридної війни, яка відбувається між Росією та Україною.
Що робити у цей час та як собі допомогти?
Елемент гібридної війни: психологічна війна з нами
Ми постійно перебуваємо під чиїмись спробами на нас вплинути, та це є цілком нормальним явищем, бо ми усі є частиною суспільства. Також розширення впливу може бути інструментом конкурентної боротьби (наприклад, м’яка сила). Вплив відбувається за допомогою створення певних візуальних образів, меседжів, настроїв, текстів.
На цьому тримається психологічна війна. Це заплановане використання пропаганди або інших психологічних операцій для впливу на думку, емоції, погляди та поведінку опозиційної групи. Соціальний психолог і дослідник пропаганди Пол Лайнбаргер описує її як тривалий процес, який має місце задовго до, протягом і після війни та не контролюється законами та правилами війни. Ініціатор психологічної війни ніколи не зізнається, що почав її: він “маскується під голос Батьківщини, Бога, церкви та дружньої преси”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що робити у випадку війни – дієві поради
Головною мішенню психологічної війни є громадяни країни-противника, які не можуть якимось чином відповісти. Пропагандист, як стверджує Лайнбаргер, намагається бачити речі з позиції його цільової аудиторії. Він намагається підлаштуватися під неї, щоб її привабити.
Ініціатор психологічної війни грає на публіку, зокрема на світову, бо він хоче показати себе з кращого боку та виграти її симпатії. Гра на публіку в сучасному світі, де війна заборонена та неприйнятна, є реальністю для Російської Федерації та однією з її задач. Це зумовлює характер ініційованих нею фейків задля впливу на нас та наших закордонних партнерів:
- Росія викривляє наявну інформацію та малює себе, реального агресора, як жертву, а Україну, навпаки, як агресора, хоча це не відповідає дійсності.
- Без жодних доказів вона зображує Україну як навчальний майданчик для терористів, а кримських татар – як джихадистів.
Як захистити себе
Ми вже знаємо, що ворог намається зробити так, щоб ми почали нервувати та перестали довіряти одне одному. Для того, щоб уберегтися від ворожого впливу під будь-яким соусом або зменшити його, нам потрібно посилити свою стійкість.
Критичне мислення, опора на себе та любов до країни
Перш за все, потрібно сприймати усе критично та з долею здорового глузду. Нам необхідно знати, кому ми можемо довіряти (першоджерело!), тому що в нього є надійні дані, авторитет, репутація, він є професіоналом у певному питанні, він несе відповідальність перед нами та має схожі з намі інтереси, а кому – ні. Коли хтось має наш кредит довіри, то він може його швидко втратити, якщо в нас виникнуть сумніви щодо його доброчесності. Це питання наших особистих кордонів та самоповаги.
Ми повинні аналізувати всі інформаційні повідомлення, особливо це стосується “першої зброї пропаганди” – новин, як їх називає Пол Лайнбаргер – про кого б там не йшлося та хто б їх не публікував. Новини пропагандист використовує для донесення такої інформації, яка підриває нашу єдність та наш розрахунок на перемогу, зменшує нашу волю на спротив. Тому інформаційна гігієна – свідоме споживання інформації – та медіаграмотність виходять на перший план.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як боротися з фейками: 7 практичних рекомендацій
Минулоріч поширювалися фейки, що це нібито НАТО та західні приватні військові контрактники, які протистоять агресору. Водночас ЗС України намагалися дискредитувати та применшити їхні реальні заслуги, звинуватити їх у військових злочинах проти мирного населення.
Цього року ми вже маємо недолуго зроблений фейк, знятий у стокгольмському метро, як нібито війська НАТО вже у Києві. Але такі вкиди та беззмістовні заяви з боку російських офіційних та неофіційних осіб (наприклад, РПЦ) не повинні вводити нас в оману нібито ворог дурний та недотепний. Ми маємо ані переоцінювати, ані недооцінювати ворога, якому протистоїмо.
Наша оцінка інформаційних повідомлень має йти з позиції того, що ми розраховуємо тільки на себе та маємо відповідальність за нашу країну, вдячні друзям за допомогу (але ніколи не зловживаємо нею), бажаємо зберегти нашу країну вільною, незалежною та допомогти їй розвиватися. Ми поважаємо себе та любимо нашу країну, тому ми не постимо та не шеримо повідомлення “як у нас все погано”. Ніхто не зробить країну кращою, ніж ми, тож ми нічого і ні від кого не очікуємо. Якщо потрібно, ми все зробимо, побудуємо та витримаємо, аби зберегти країну, бо свобода – це найцінніше.
Наша головна стратегія – контролювати стрес
Вже кілька місяців ми перебуваємо в постійний тривозі та стресі. Тривога, на відміну від страху, з яким ми знайомі, є очікуванням невідомого. Крім того, що нам тривожно, бо ми не знаємо, чи ворог нападе ззовні, нам також некомфортно, що регулярно відбуваються псевдомінування та ЗМІ пишуть про те, як російська ФСБ намагається розхитати країну.
Потрібно пам’ятати, що тривога – це фізіологічне збудження, в якому ми не можемо перебувати довго, бо ми будемо фізично виснажені. Це може вплинути на наше здоров’я: біль у тілі, голові та шлунку від стресу, або ми можемо почати страждати від нестачі вітамінів та стати беззахисними перед інфекційними хворобами, що може скоротити тривалість та ефективність спротиву у разі настання кризової ситуації. Отже, потрібно не дати себе ослабити через стрес, бо якщо ситуація погіршиться, нам самим буде потрібна допомога. Має бути золота середина – ми не мусимо закривати очі на те, що нас турбує, але й зациклюватися на проблемі ми також не маємо права.
- Нам потрібно вивчити ситуацію за допомогою якісних та відповідальних джерел і спеціалістів, керуючись критичним мисленням. Ми боїмося невідомого, тому коли вже прорахували усі варіанти, які можуть статися із різною ймовірністю, нам уже набагато легче (навіть якщо варіанти не дуже приємні). Ми отримуємо розуміння ситуації – країну можуть атакувати як ззовні, так і послабити ізсередини, але ми будемо її захищати, складаємо план дій, щоб захистити себе.
- Ми діємо згідно з отриманою інформацією: купуємо потрібне, налагоджуємо контакти, робимо необхідні справи.
- Якщо вже після перших двох кроків нам не стало легче, то потрібно спробувати дихальні вправи, майндфулнес або медитацію. Також дуже добре мати коло близьких людей, які можуть допомогти зараз та у найгіршому випадку.
Тобто наша стратегія полягає у тому, щоб контролювати наш стрес.
Нам потрібно бути спокійними та виваженими, бо ще взагалі нічого не почалось, а ми вже виснажилися від стресу та всю енергію, яку мали віддати на захист у разі атаки противника, витратили на близьких або тих, хто нібито “не бачить військ”. Якщо ми переживаємо емоцію та нічого не робимо, далі ми вже не будемо до неї звертатися, бо витратили її марно – наш організм дуже раціональний у цьому сенсі. Це страшно для ворога, коли противник витрачає на нього всі свої сили, але якщо ми тут самі зараз себе зваримо у стресі та переживаннях, у турботах за близьких, то ми йому зробимо приємне. Ми мусимо витратити нашу енергію економно та нам на користь.
Психологічна війна відбувається на всіх фронтах – намагаються вплинути на нас та на наших іноземних партнерів, ми не завжди на це можемо впливати, але можемо зміцнити себе зсередини – перевіряючи інформацію та контролюючи стрес.
