Росія продовжує бити по українських електростанціях, підстанціях і залізниці. Після ударів по енергооб’єктах у восьми областях 10 листопада без електропостачання залишилися споживачі в шести регіонах. Із червня до вересня 2026 року ООН підтвердила 130 російських атак на залізничну інфраструктуру. У цих атаках простежується логіка SODCIT — російської концепції стратегічних ударів по критично важливих об’єктах, покликаних послабити військовий та економічний потенціал противника.
Explainer пояснює, як виникла концепція SODCIT, чому Росія змінює цілі ударів, наскільки ефективна така тактика та що про її обмеження свідчить досвід стратегічних бомбардувань Другої світової війни.
Що таке SODCIT і як Росія обирає критично важливі цілі
SODCIT (Strategic Operation to Destroy Critically Important Targets) — російська концепція стратегічної операції зі знищення критично важливих цілей. Вона передбачає удари по об’єктах, від яких залежать військове управління, постачання та робота економіки. Розрахунок полягає в тому, щоб завдати противнику значних матеріальних втрат, посилити психологічний тиск і змусити його керівництво погодитися на завершення війни на вигідних Росії умовах.
Цей підхід розвивали в 1990-х і 2000-х роках, коли російські військові шукали способи протидіяти НАТО, яке мало перевагу у звичайних озброєннях. Приблизно 2008 року SODCIT, за оцінкою RAND, оформили як окрему стратегічну операцію на тлі розвитку далекобійного високоточного озброєння. Згодом російське командування об’єднало її з операцією стратегічних ядерних сил у ширшу концепцію застосування сил стратегічного стримування. Спочатку ці розробки стосувалися передусім можливої війни з НАТО, але в нинішніх російських атаках на Україну простежується схожа військова логіка.
До потенційних цілей SODCIT, описаних у дослідженні CNA, належать центри військового й державного управління, оборонні підприємства, електростанції, засоби зв’язку, мости, порти та залізничні вузли. Удари по таких об’єктах можуть порушувати військове постачання, роботу промисловості та державних установ.
Під час вибору цілей російські військові теоретики враховують не лише важливість об’єкта, а й можливі наслідки його знищення для інших систем. У розрахунках, які дослідила RAND, розрізняють первинні втрати — знищені об’єкти й обладнання — та вторинні наслідки, зокрема перебої з постачанням, порушення роботи міських служб і додаткові економічні збитки. Масштаб цих наслідків складно передбачити навіть на етапі планування удару.
Враховують також захищеність цілі, її здатність продовжувати роботу після пошкодження та можливість замінити зруйновані елементи. Окреме значення має рухомість об’єкта: для удару по поїзду чи військовій техніці потрібні актуальні дані про їхнє місцеперебування, тоді як координати стаціонарних цілей можна встановити заздалегідь.
Чому Росія атакує електростанції та підстанції
Восени 2022 року російські війська почали масовано бити по українських електростанціях, високовольтних підстанціях і трансформаторах. Упродовж 2022–2023 років було пошкоджено приблизно половину великих мережевих підстанцій України. Через них електроенергію передають між регіонами та далі до споживачів, тому пошкодження таких вузлів може спричинити відключення навіть тоді, коли електростанції продовжують працювати. Енергетики відновлювали обладнання та змінювали схеми живлення, перенаправляючи електроенергію іншими лініями.
Навесні 2024 року Росія перенесла основний акцент ударів на генерувальні потужності. У квітні російські ракети знищили Трипільську ТЕС, а за березень–травень Україна втратила близько 9 ГВт генерувальних потужностей. Пошкодження лінії електропередачі іноді можна компенсувати зміною схеми живлення, але зруйнована турбіна чи генератор перестають виробляти електроенергію. Для їхнього відновлення потрібні складний ремонт або нове обладнання, виготовлення якого може тривати місяцями.

Тривалість відновлення стала ще одним важливим чинником цієї кампанії. Росія може повторювати ракетні та дронові удари, тоді як великі трансформатори й інше спеціалізоване обладнання не завжди є в запасі. Дослідники Modern War Institute звертають увагу на тривалі строки виготовлення важкого електротехнічного устаткування. Тому збільшення кількості ремонтних бригад саме по собі не розв’язує проблему, якщо для заміни зруйнованих компонентів доводиться чекати нових поставок.
У 2026 році Росія продовжила атакувати електростанції та мережеву інфраструктуру. Міжнародне енергетичне агентство відзначає зростання загрози від швидких реактивних безпілотників, які складніше перехоплювати. Пошкодження мереж також обмежує передачу електроенергії всередині країни, через що східні регіони особливо вразливі до дефіциту.
Ще одна особливість російської тактики — концентрація ударів по одному регіону протягом кількох діб. Російські війська атакують обрану територію, зокрема електромережі та підстанції, ускладнюючи відновлення після попередніх обстрілів. За даними, які навів Володимир Зеленський 15 листопада, від початку вересня загальна кількість влучань по різних об’єктах становила 131 на Дніпропетровщині, 125 на Київщині та понад сотню на Житомирщині й Сумщині. Постійні повітряні тривоги та повторні удари заважають ремонтним бригадам повертати електропостачання.
Як знеструмлення залишає міста без води, тепла та зв’язку
Пошкодження енергетичної інфраструктури може порушити водопостачання навіть у районах, які не постраждали від ударів. Насосні станції використовують електроенергію для підтримання тиску у водопровідній мережі, а очисні споруди — для підготовки води та відведення стоків. Увечері 30 жовтня 2026 року в Києві через знеструмлення об’єктів критичної інфраструктури частина районів залишилася без води, а в інших знизився тиск. Водопостачання потерпає і від пошкоджень самої водної інфраструктури. За даними ЮНІСЕФ, у Дніпропетровській і Донецькій областях такі руйнування ускладнили доступ до води для 12 тисяч людей.
Від електроенергії залежить і централізоване опалення. Вона потрібна для роботи котелень, теплоелектроцентралей і насосів, які забезпечують циркуляцію теплоносія. Узимку 2025–2026 років російські атаки порушили теплопостачання для сотень тисяч людей. Частина з них тижнями залишалася без опалення та гарячої води за температури нижче мінус 20 градусів. Перебої з електропостачанням також порушували роботу медичних закладів і призводили до закриття шкіл.
Росія атакує і саму телекомунікаційну інфраструктуру, пошкодження якої може залишити людей без зв’язку незалежно від стану місцевих електромереж. Базові станції мобільних операторів мають резервні акумулятори, частина обладнана генераторами. Під час тривалих знеструмлень акумулятори потребують підзаряджання, а генератори — регулярного постачання пального.
У вересні 2026 року російські удари пошкодили датацентри та мережі інтернет-провайдерів у Києві й області. За оцінкою ACLED, перебої з доступом до інтернету зачепили приблизно 100 тисяч домогосподарств на Київщині. Більшість послуг швидко відновили, але після повторних ударів 26 вересня датацентр Cosmonova припинив роботу. Такі пошкодження ускладнюють доступ до цифрових послуг та важливої інформації, зокрема сповіщень про повітряну небезпеку.
Навіщо Росія атакує залізницю, мости та логістичні вузли
Залізницею Україна перевозить військові вантажі, промислову продукцію та цивільних пасажирів, зокрема евакуює людей із небезпечних регіонів. Удари по локомотивах і вузлових станціях можуть обмежити перевезення навіть без руйнування колій. Пошкодження рухомого складу скорочує кількість доступних локомотивів, а зупинка транспортних вузлів змушує перенаправляти вантажі іншими маршрутами. Це відповідає логіці SODCIT, яка передбачає ураження інфраструктури, від якої залежить військове постачання та робота економіки.
У 2026 році російські безпілотники дедалі частіше атакують поїзди безпосередньо під час руху. За даними Human Rights Watch, 13 серпня поблизу станції Буялик на Одещині дрон уразив локомотив пасажирського поїзда. Загинули машиніст Василь Морозов і його помічник Іван Шевчик. Через кілька годин інший безпілотник ударив по запасному локомотиву, який прибув забрати пошкоджений потяг до Одеси.
Від початку повномасштабного вторгнення російські удари пошкодили 630 українських локомотивів, із них близько 400 — у 2026 році. Частину машин ремонтують, але значна кількість уже не підлягає відновленню. Лише в жовтні російські війська уразили понад 60 локомотивів. Через втрати рухомого складу Україна шукає додаткові локомотиви за кордоном.
Окремо Росія атакує переправи через Дніпро. Після ударів 1–2 жовтня в Києві зупинили рух автомобілів і метро Південним мостом, а 3 жовтня російський безпілотник пошкодив дорожнє полотно та контактну мережу Північного мосту. Закриття великих переправ збільшує навантаження на інші маршрути й порушує роботу міського транспорту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна у жовтні 2026 року: рекордні втрати РФ, українські контратаки й удари по енергетиці
Атаки впливають і на пасажирське сполучення. Через небезпеку обстрілів «Укрзалізниця» змушена змінювати маршрути, організовувати автобусні перевезення та зупиняти поїзди для евакуації людей. Зокрема, комбіноване сполучення запровадили на маршрутах Конотоп — Суми й Харків — Лозова. За даними Human Rights Watch, у вересні пасажирів 15 поїздів евакуювали незадовго до російських ударів.
Що обмежує ефективність ударів по інфраструктурі
Влучання в окремий об’єкт не завжди означає зупинку всієї системи. Наслідки залежать від того, наскільки важливий пошкоджений вузол, чи є резервні потужності та як швидко можна відновити його роботу. У дослідженні RAND зазначено, що російські військові теоретики враховували стійкість інфраструктури під час вибору цілей. Руйнування кількох елементів однієї мережі може спричинити масштабний збій, але не обов’язково призведе до припинення її роботи.
Інше обмеження — кількість і можливості засобів ураження. Далекобійні високоточні ракети потребують значних ресурсів для виробництва, тому Росія не може безмежно нарощувати інтенсивність таких ударів. Масове застосування дешевших ударних безпілотників частково змінило ситуацію: вони дозволяють атакувати частіше, змушують Україну розосереджувати протиповітряну оборону та витрачати ресурси на перехоплення. Водночас дрони зазвичай несуть менший бойовий заряд, ніж ракети, а отже, не всі цілі можна однаково ефективно уражати обома типами зброї. Як пояснюють аналітики CSIS, навіть без успішного влучання кожного безпілотника Росія може збільшувати витрати України на оборону й підтримувати постійний тиск на ремонтні служби.
Україна, зі свого боку, намагається зменшити залежність від великих електростанцій та окремих вузлів мережі. Для цього використовують імпорт електроенергії з Європи, розвивають розосереджену генерацію та створюють резерви обладнання. За даними Міжнародного енергетичного агентства, після зими 2025–2026 років в Україні ввели близько 400 МВт розосередженої газової генерації та збільшили потужності акумуляторних систем. Невеликі електростанції, розміщені в різних місцях, складніше вивести з ладу однією серією ударів, ніж великий генерувальний об’єкт.
Проте ці заходи поки не можуть повністю компенсувати втрати. Гранична потужність імпорту електроенергії для спільного блоку України та Молдови становить 2450 МВт, а пошкодження внутрішніх мереж ускладжує її передачу до найбільш вразливих східних регіонів. МЕА також звертає увагу на дефіцит запасного обладнання: підключення вже доставлених генерувальних установок подекуди займає місяці, а лише невелика частина місцевих джерел генерації та акумуляторів здатна працювати автономно після відключення від основної мережі. Через це навіть наявність резервних потужностей не гарантує електропостачання під час масштабних атак.
Чому масовані авіаудари не завжди змушують державу капітулювати: досвід Другої світової
Під час Другої світової війни удари з повітря розглядали не лише як спосіб знищити військову промисловість противника, а й як засіб примусити його населення та керівництво відмовитися від продовження війни. Із вересня 1940-го до травня 1941 року Німеччина проводила кампанію масованих авіаударів по Великій Британії, відому як «Бліц». Люфтваффе атакували Лондон та інші міста, житлові квартали, порти й промислові об’єкти. Загинули понад 40 тисяч цивільних, проте британський уряд не вийшов із війни, а масовані удари не зламали готовності населення чинити опір.
Британія почала атакувати Німеччину з повітря ще в травні 1940 року, а після вступу США у війну союзники поступово розгорнули значно масштабнішу кампанію. Британські бомбардувальники переважно діяли вночі й завдавали ударів по цілих міських районах, тоді як американські намагалися точніше уражати промислові об’єкти вдень. Союзники прагнули послабити німецьку воєнну економіку й підірвати моральний дух населення. Проте, навіть тривалі удари та масштабні руйнування німецьких міст не призвели до краху суспільної готовності продовжувати війну.
Водночас удари по промисловості й транспортній системі мали значні військові наслідки. Із 1944 року союзники зосередили більше зусиль на підприємствах із виробництва синтетичного пального, нафтопереробних заводах і залізничних вузлах. За даними Національного музею ВПС США, до початку 1945 року ці атаки серйозно підірвали паливне забезпечення й транспортну систему Німеччини. Дефіцит пального обмежував можливості авіації та бронетехніки, а пошкоджені залізниці ускладнювали постачання армії. Проте Німеччина капітулювала лише в травні 1945 року, коли її війська зазнавали поразок від союзних армій, що наступали зі сходу та заходу.
Порівняння з Україною стосується насамперед спроб примусити противника до поступок через удари з повітря. Війни відрізняються за своїм характером, масштабами та становищем сторін. Проте досвід Другої світової показує важливу відмінність: послабити здатність армії воювати й змусити населення відмовитися від опору — не одне й те саме. Руйнування енергетики, промисловості та транспорту можуть погіршувати військове постачання, але самі собою не гарантують політичної капітуляції.
Чи можуть удари змусити Україну до поступок
Із жовтня 2022 року Росія регулярно атакує українську енергетику, але ці удари не змусили Україну припинити опір або погодитися на російські вимоги. За результатами опитування КМІС, проведеного 16–25 жовтня 2026 року, 76% респондентів вважали, що Україна має продовжувати збройний опір, навіть якщо взимку російські атаки залишатимуть людей без світла, тепла й каналізації. Погодитися на будь-які вимоги Росії за таких умов були готові 15% опитаних, ще 9% не визначилися. Порівняно із серпнем–вереснем ці показники суттєво не змінилися.
Відсутність політичних поступок не означає, що російські атаки не завдають військових та економічних втрат. Україна витрачає ресурси на протиповітряну оборону, захист інфраструктури та відновлення пошкодженого обладнання. Перебої з електропостачанням ускладнюють роботу підприємств, а пошкодження транспортних вузлів збільшують витрати на перевезення. Ці наслідки поступово підвищують вартість продовження війни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке капітуляція, якою вона буває та чим загрожує Україні
Найслабше місце розрахунку SODCIT — припущення, що накопичені матеріальні втрати зрештою змусять противника погодитися на політичні поступки. Проте немає універсального порогу руйнувань, після якого держава припиняє опір. Її здатність продовжувати війну залежить не лише від стану інфраструктури, а й від забезпечення армії, підтримки партнерів, суспільних настроїв і ситуації на фронті. Кількість зруйнованих електростанцій чи пошкоджених локомотивів сама собою не дозволяє визначити, наскільки близька Росія до досягнення своєї політичної мети.
Що міжнародне право говорить про удари по критичній інфраструктурі
Міжнародне гуманітарне право забороняє навмисні удари по цивільних об’єктах, але допускає атаки на інфраструктуру, яка відповідає визначенню військової цілі. За статтею 52 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій, об’єкт має ефективно сприяти воєнним діям противника, а його знищення або нейтралізація — давати конкретну військову перевагу за обставин на момент атаки. Це стосується й інфраструктури подвійного призначення, зокрема електростанцій і залізниць. Сама можливість їх використання військовими або присутність окремих військовослужбовців серед пасажирів не робить такі об’єкти законними цілями.
Удари по інфраструктурі лише заради економічного виснаження противника чи примусу його керівництва до переговорів також заборонені. Як пояснює Міжнародний комітет Червоного Хреста, навіть якщо енергетичні об’єкти опосередковано підтримують воєнні зусилля держави, цього недостатньо для визнання їх військовими цілями. Кожна атака повинна мати конкретну військову мету, а не бути способом тиску на населення.
Навіть під час удару по законній військовій цілі сторони зобов’язані дотримуватися принципу пропорційності та вживати можливих запобіжних заходів. Очікувані втрати серед цивільних і пошкодження цивільних об’єктів не повинні бути надмірними порівняно з конкретною та безпосередньою військовою перевагою. Враховувати потрібно й передбачувані непрямі наслідки, зокрема перебої з водопостачанням, опаленням і медичною допомогою. У дослідженні російських атак на українські поїзди Human Rights Watch також наголошує, що удари заради припинення цивільних перевезень не відповідають міжнародному гуманітарному праву.
Російська кампанія ударів по українській енергетиці вже стала предметом проваджень Міжнародного кримінального суду. У березні 2024 року суд видав ордери на арешт Сергія Кобилаша та Віктора Соколова, а в червні — Сергія Шойгу та Валерія Герасимова. Судді встановили достатні підстави вважати, що під час атак на українські електростанції та підстанції з жовтня 2022-го до березня 2023 року російські військові завдавали ударів по цивільних об’єктах, а в інших випадках очікувана шкода цивільному населенню була явно надмірною порівняно з військовою перевагою. Усіх чотирьох підозрюють у воєнних злочинах і злочинах проти людяності.