У жовтні 2025 року Росія почала застосовувати реактивні КАБи — нову модифікацію керованих авіаційних бомб, здатних долітати на сотні кілометрів.
Нові боєприпаси поєднують аеродинамічні крила та навігаційну систему з малогабаритним реактивним двигуном, який значно збільшує дальність польоту. Якщо традиційні КАБи могли вражати цілі на відстані до 70–80 кілометрів, то реактивні модифікації долітають удвічі далі — майже до 200.
Це означає, що у зоні ризику тепер опинилися не лише прифронтові міста, а й великі промислові та логістичні центри — Дніпро, Полтава, Черкаси, Миколаїв і навіть Київ. Для української ППО це відкриває новий рівень викликів: перехопити такі боєприпаси складно, а знищення носіїв потребує сучасної далекобійної зброї.
Explainer пояснює, що таке реактивні КАБи, як вони працюють, чому вони стали небезпечнішими та як Україна може їм протидіяти.
Що таке КАБи і як вони працюють?
Керована авіаційна бомба, або скорочено КАБ, — це авіабомба, оснащена системою навігації та управління, яка дозволяє точно вражати задані цілі. На відміну від звичайних фугасних боєприпасів, що падають за законом гравітації, КАБи мають крила, стабілізатори та комп’ютерну систему корекції польоту. Це робить їх високоточною зброєю: відхилення від цілі може становити лише кілька метрів.
Принцип роботи КАБа досить простий. Літак запускає бомбу з висоти кількох кілометрів — чим вища швидкість і висота, тим далі вона може пролетіти. Завдяки крилам і системі навігації (інерціальній або супутниковій) бомба планує до цілі, коригуючи траєкторію в польоті. У більшості випадків російські літаки скидають такі боєприпаси за 40–50 км від лінії фронту, не заходячи в зону ураження українських систем ППО.
КАБи належать до так званої високоточної зброї. Вони здатні вражати як військові позиції, так і інфраструктурні об’єкти — енергетичні станції, склади, мости. Їхня бойова частина важить від 250 до 1500 кілограмів, тому навіть один влучний удар може завдати значних руйнувань.
Для російської армії КАБи стали компромісом між дорогою ракетною зброєю та масовими артилерійськими обстрілами. Такі боєприпаси не потребують складного виробництва, а завдяки новим модифікаціям — ще й дозволяють зберігати літаки-носії на безпечній дистанції.
Види КАБів, які використовує Росія
Росія застосовує проти України кілька типів авіабомб, які умовно об’єднують під назвою «КАБ». Насправді це різні за конструкцією та точністю системи, що поєднують радянські корпуси фугасних авіабомб (ФАБ) із сучасними модулями наведення або планування.
Класичні КАБи — це заводські керовані авіабомби, які мають вбудовану систему наведення: лазерну, телевізійну або супутникову. Найвідоміші з них — КАБ-500Л (лазерне наведення), КАБ-500С (супутникове) і КАБ-1500. Такі боєприпаси забезпечують відносно високу точність, але вимагають складного виробництва та підготовки екіпажів, тому їхнє використання обмежене.
Інший тип — модульні планерні бомби, відомі під абревіатурою УМПК (універсальний модуль планування і корекції) або МПК. За суттю це не повноцінні КАБи, а звичайні ФАБ, до яких додають набір з розкладними крилами, блоком навігації та елементарним автопілотом. Як пояснює військовий аналітик Том Купер, такі модулі не містять повноцінної системи наведення — лише базову корекцію польоту за супутниковими сигналами. Це робить боєприпас дешевшим і швидшим у виробництві, але менш точним.
Саме модульні планерні системи стали головним видом «КАБів», які сьогодні застосовуються російською авіацією. Вони дозволяють скидати бомби з відстані до 40–70 кілометрів від лінії фронту, тобто поза зоною ураження більшості українських систем ППО. За спостереженнями аналітиків, у періоди інтенсивних бойових дій кількість таких бомб, випущених по Україні, могла сягати сотень на місяць — показник, який свідчить про їхню масовість, а не про технологічну досконалість.
Водночас Росія продовжує використовувати й традиційні керовані авіабомби — зокрема модифікації КАБ-500 і КАБ-1500, здатні нести різні типи бойових частин. Ці боєприпаси мають вищу точність, але їх менше, оскільки виробництво дорожче і залежить від компонентів, які підпадають під санкції.
Останнім часом з’явилися й реактивні модифікації — так звані реактивні КАБи, до яких додано невеликий турбореактивний двигун. Це продовження тієї ж логіки «модульної адаптації»: спроба збільшити дальність польоту без повноцінного переходу до ракетного класу. У такий спосіб Росія намагається компенсувати дефіцит високоточної ракетної зброї та знизити ризики для авіації, зберігаючи можливість наносити удари з безпечної дистанції.
Таким чином, під узагальненою назвою «КАБи» сьогодні стоять щонайменше три технічні рівні — класичні високоточні авіабомби, спрощені модульні системи на базі ФАБ і нові реактивні варіанти з додатковими двигунами. Їх поєднує спільна мета — завдати удару на дальній відстані, мінімізуючи ризик для носія, але точність і ефективність кожного типу суттєво різняться.
Чим реактивні КАБи відрізняються від звичайних?
Реактивні КАБи — це логічний, але якісний крок уперед у еволюції керованих авіабомб. Вони поєднують знайомий модульний підхід (корпус бойової частини або модернізована ФАБ + плануючі поверхні) із малогабаритним турбореактивним двигуном. Включення двигуна суттєво змінює робочий профіль боєприпасу: замість короткого планування після скидання бомба отримує додаткову тягу, довше залишається в повітрі, може долати значно більші відстані і має ширший набір маневрових опцій на траєкторії.
Технічно це проявляється в таких характеристиках. Існуючі плануючі бомби великого класу (наприклад, типи зразка УПАБ-1500В) важать приблизно 1,5 тонни та несуть бойову частину близько 1 000 кг; за оптимальних умов вони планують на десятки кілометрів (орієнтовно до ≈40 км).
Модульні рішення на базі ФАБ (УМПК) у безреактивних версіях дають діапазони від кількох кілометрів у простих конфігураціях до ≈40–60 км у варіантах з інерційною та супутниковою корекцією. Додавання ж реактивного прискорювача або турбореактивного двигуна змінює співвідношення: реактивні модифікації вже показують дальність до 200 км.
Конкретні конструктивні приклади допомагають уявити масштаб змін. «Гром-Е1» — один з ранніх гібридів — позиціонується як виріб масою близько 594 кг з бойовою частиною ≈315 кг і заявленою дальністю до ≈120 км при скидку з великої висоти. Версія без двигуна, «Гром-Е2», жертвує дальністю (близько 65 км) заради більшої бойової частини.
Сучасні вироби типу УМПБ-5Р, які сьогодні називають «реактивними КАБами», комбінують модуль планування з малим турбореактивним двигуном: у реальних фіксаціях ці моделі долали 120–200 км і досягали тилових міст, що раніше були поза досяжністю авіаційних бомб.
Що дає двигун на практиці? У реактивних КАБах використовується малий турбореактивний агрегат цивільного походження із тягою близько 0,8 кН. Такий двигун важить відносно небагато (орієнтовно кілька кілограмів), має скромні габарити і споживає паливо на рівні приблизно 1,5–1,85 кг за хвилину в робочому режимі.
За рахунок цього бомба отримує можливість не лише «подовжити» політ, а й підтримувати швидкість і маневрувати на фінішній ділянці, що ускладнює її виявлення і перехоплення традиційними методами.
Водночас собівартість такого рішення залишатись однозначно нижчою за виробництво повноцінних крилатих ракет: корпуси й боєприпаси переважно використовують із наявних запасів, а двигуни доступні на цивільному ринку.
При цьому важливо розуміти структурні обмеження. Реальна дальність залежить від трьох ключових параметрів: висоти і швидкості носія при скидку, режиму роботи двигуна (якщо він є) і маси бойової частини. Заявлені або виміряні максимуми до ≈150–200 км — це показники за сприятливих умов (висока висота скидку і тривалий режим тяги).
При зниженні профілю або зміні режиму польоту ефективні дистанції значно скорочуються. Точність наведення залишає прив’язку до якості інерціальної системи та доступності супутникового сигналу; радіоелектронні заходи можуть знижувати точність, але не ліквідують руйнівного ефекту великої бойової частини — навіть часткове втручання навігації означає, що значна маса вибухівки може розірватися у житловій зоні.
Чи можемо ми збивати реактивні КАБи?
Питання про можливість перехоплення реактивних КАБів у підсумку зводиться до простого — чи встигають наявні засоби реагувати вчасно. Відповідь тут не однозначна.
За словами начальника управління комунікацій Повітряних сил Юрія Ігната, такі боєприпаси вже фіксують над Одещиною, Миколаївщиною та Полтавщиною. За його оцінкою, Росія застосовує їх поодиноко, часто щоб «промацати» реакцію української ППО. Ігнат додав, що за параметрами польоту реактивні КАБи нагадують крилаті ракети і тому їх можна перехоплювати — у Повітряних силах повідомляли про випадки збиття двох таких авіабомб.
Технічні складнощі при цьому реальні. Реактивні КАБи набирають високу швидкість і можуть здійснювати маневри на заключній ділянці траєкторії — через це малі перехоплювачі, зокрема легкі ударні дрони, часто не встигають націлитись і знищити ціль. Засоби радіоелектронної боротьби можуть ускладнити супутникове наведення, проте їхній ефект залежить від конкретної конфігурації навігаційних приймачів у кожній бомбі; інерціальні режими і резервні алгоритми знижують гарантовану дієвість РЕБ до часткового впливу, а не до повної нейтралізації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки ракет залишилося у Росії та скільки вона виробляє щомісяця – оцінка ГУР
Натомість сучасні комплекси середнього й великого радіуса дії та винищувачі з далекобійними ракетами «повітря–повітря» технічно здатні перехоплювати або уражати носії, але їхня ефективність залежить від наявності, розташування і оперативного застосування цих систем — а також від витрат, які супроводжують кожну таку операцію.
Отже, перехоплення реактивних КАБів можливе й має практичні підтвердження, але воно не є тривіальним завданням. Його ймовірність і вартість визначаються поєднанням раннього виявлення, доступних засобів ураження та оперативної координації — від радарних сигналів і розвідданих до можливості вивести в повітря винищувач або застосувати відповідну ракету. Саме це поєднання вирішує, чи конкретна бомба буде збита, чи спричинить ушкодження на землі.
Наслідки використання реактивних КАБів
Поява реактивних модифікацій керованих авіабомб змінює операційну картину: ці боєприпаси долають значно більші відстані, ніж класичні КАБи, і тим самим розширюють зону потенційного ураження. У результаті під загрозою опиняються не лише прифронтові райони, а й обласні центри та критична інфраструктура в глибині країни.
Ефективність реактивних КАБів у бою залежить від кількох технічних і тактичних чинників — якості систем наведення, висоти й швидкості носія при скидку та режиму роботи двигуна — тому їхні реальні характеристики варіюють. Радіоелектронна боротьба може знижувати точність супутникового наведення, але навіть за часткової втрати корекції велика маса бойової частини зберігає руйнівний ефект у зоні падіння.
За наявними оцінками української розвідки, Росія розпочала серійне виготовлення таких модифікацій; поки що йдеться про обмежені партії, але тенденція до поширення цього типу озброєнь помітна. Ця обставина змінює розстановку загроз і робить більш значущими питання раннього виявлення, розвідки та радарного покриття.
Технічні новації, зокрема доступність малих турбореактивних двигунів цивільного походження, роблять цю категорію боєприпасів відносно недорогою й потенційно масштабованою: поєднання наявних корпусів ФАБ, модулів наведення й готових двигунів дозволяє збільшувати кількість одиниць без великих капіталовкладень. Одночасно це змінює пріоритети оборони: зростає увага до розвідки носіїв і до розподілу ресурсів між прифронтовими й тиловими районами.
У стратегічному вимірі реактивні КАБи не надають противнику остаточної або вирішальної переваги: вони мають обмежену автономію керування й залишаються залежними від умов запуску. Їхня сила — скоріше в можливості масового застосування, ніж у технологічній досконалості окремої одиниці. Отже подальший розвиток ситуації залежатиме від темпів виробництва, тактики застосування та реакції сторін.
На найближчу перспективу очікуваним є подальший збір даних: фіксації застосувань, дослідження уламків і уточнення розвідувальних висновків. Саме ці дані визначатимуть, наскільки системним і масштабним стане явище, і які конкретні наслідки воно матиме для оборони нашої країни.
