Три роки тому Київщина стала свідком одного з найболючіших і найжорстокіших епізодів війни, що кардинально змінила життя мільйонів людей. Звільнення Київської області стало не тільки критичним моментом військового протистояння, а й символом незламності, яка здивувала світ. Передмістя Києва перетворилися на арену терору, але водночас і на місце мужності, що проявилася в кожному бою. Бучанська різанина, братські могили, тисячі загиблих мирних жителів — ці страшні епізоди назавжди закарбувалися в пам’яті кожного українця.
Однак попри неймовірну жорстокість окупантів, завдяки відвазі наших військових і героїзму звичайних людей Україна вистояла. Київ вистояв.
Explainer нагадує хронологію тих подій і відзначає важливі моменти, що допомогли виграти битву за Київ та змінити хід війни.
Стрімкий прорив через Чорнобильську зону
За кілька місяців до вторгнення розвідки США та Великої Британії попереджали Київ про можливий наступ росіян через Чорнобильську зону. Однак цей сценарій здавалося малоймовірним: територія заражена радіацією, а місцевість – важкопрохідна. Але саме цей напрямок став одним із ключових для стрімкого прориву ворога в перші години війни.
Ранок 24 лютого 2022 року. Російські війська заходять із території Білорусі, не зустрічаючи значного опору. Українські підрозділи Держприкордонслужби та НГУ, які мали стримувати ворога, були недостатньо укомплектовані, а сам регіон — слабко укріплений. Уже за кілька годин після початку вторгнення окупанти захоплюють Чорнобильську АЕС і беруть у заручники її персонал.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Три роки Великої війни у фотографіях
Просування триває вражаючими темпами. Колони російської техніки рухаються через Рудий ліс, не дотримуючись жодних заходів радіаційної безпеки. Бронетехніка піднімає заражений пил, а солдати окопуються просто у землі, що десятиліттями накопичувала радіоактивні частинки. Пізніше частину військових доведеться евакуювати до Білорусі з ознаками променевої хвороби.
За перші два дні значна частина північної Київщини — Іванків, Бородянка, Димер — опинилася під окупацією. Українські війська намагалися стримати ворога, але сили були нерівними. 26 лютого росіяни підійшли до Бородянки, а вже 27-го — розпочали атаку на Гостомель і Бучу.
Чорнобильська зона, яку раніше вважали смертельним бар’єром, стала відкритими воротами до Києва. Оборонці столиці мали всього кілька днів, щоб організувати ефективний захист. Інакше колони бронетехніки ворога могли б увійти до міста вже на початку березня.
Битва за Гостомель: перший удар по планах Кремля
Оборона Гостомельського аеропорту 24 лютого 2022 року стала однією з ключових подій перших годин великої війни. Саме тут російські десантники спробували створити плацдарм для блискавичного удару по Києву. Захоплення летовища дозволило б ворогу перекинути важку техніку і розпочати наступ безпосередньо на столицю.
Російський план передбачав посадку в Гостомелі щонайменше 18 військово-транспортних літаків Іл-76, які мали доставити сотні десантників разом із бронетехнікою та артилерією. Проте перший же штурм натрапив на жорсткий опір бійців Національної гвардії, зокрема підрозділу «Омега». Утримуючи позиції, українські захисники виграли критичний час, необхідний для підходу підкріплення.
Після цього в бій вступили авіація та артилерія ЗСУ. По позиціях ворога завдавали ударів Байрактари, реактивна артилерія та винищувачі Повітряних сил України. Злітна смуга зазнала серйозних пошкоджень, що зробило її непридатною для посадки важких літаків. План Кремля провалився: російські Іл-76 так і не змогли висадити підкріплення, а без нього окупанти не мали змоги розгорнути повноцінний наступ.
Бої за аеропорт тривали тривали з перервами до 27 лютого, і хоча ворогу вдалося закріпитися на його території, він так і не отримав стратегічної переваги. Провал десантної операції в Гостомелі став однією з перших серйозних поразок Росії та ключовим фактором у зриві плану швидкого захоплення Києва.
Руїни Бородянки
26 лютого 2022 року російські війська увійшли в Немішаєве, прорвалися до Бородянки і почали методично знищувати місто. Бородянка, що розташована на перетині стратегічних автошляхів Київщини, не мала жодних військових об’єктів. Але саме це селище, де до війни проживало 13 тисяч людей, стало однією з найтрагічніших сторінок битви за Київ.
1 та 2 березня російська авіація завдала нищівних ударів по житлових кварталах. Бомбардувальники скинули на місто ФАБ-500М-62 — важкі некеровані авіабомби, здатні пробивати бетонні укріплення. Але тут не було військових фортифікацій. Бомби падали на багатоповерхівки, перетворюючи їх на руїни. Щонайменше 49 людей загинули під завалами у ті дні.
Коли у квітні рятувальники розбирали уламки, вони знаходили тіла десятків загиблих. Під завалами будинків виявили понад 40 жертв, а у масових похованнях — ще близько 250 людей. Начальник відділення поліції №2 у Бородянці В’ячеслав Цилюрик згадував жахливі подробиці:
«80−85% тіл мали ознаки насильницької смерті — мінно-осколкові чи кульові поранення. Багато закатованих, із зв’язаними руками, порізами, опіками. Дуже багато жінок ми знаходили з перерізаними горлами. Те, що вони тут робили, не піддається жодним правилам ведення війни».
Окупація Бородянки тривала понад місяць. У перші дні місцева тероборона та поліція намагалися стримати наступ. Українські сили відступили до Загальців і Пісківки, звідки 10-та та 14-та бригади ЗСУ проводили рейди по російських тилах.
За місяць окупації 90% забудови було знищено. Від 1534 будинків залишилися лише обгорілі стіни. Центральна частина міста перетворилася на руїни, з 29 багатоповерхівок 8 були повністю зруйновані.
1 квітня 2022 року Бородянку звільнили. Бородянка стала символом жорстокості цієї війни — і доказом того, що для російської армії мирні люди були не меншою ціллю, ніж військові.
Битва за Ірпінь: останній рубіж перед Києвом
У лютому 2022 року російські війська кинули всі сили, щоб оточити Київ із заходу. План був простий: захопити Гостомель, Бучу та Ірпінь, перерізати шляхи постачання та взяти столицю у кільце. Але українські захисники зробили неможливе — вони зупинили ворога буквально за кілька кілометрів від Києва.
Ірпінь став ключовою точкою оборони. Це було останнє місто перед Києвом, яке українські сили мали утримати будь-якою ціною. Коли 27 лютого російські війська взяли Бучу і рушили на південь, у самому Ірпені розпочалися жорстокі вуличні бої. Десантники, мотострільці та бронетехніка РФ атакували місто з усіх боків. Особливо запеклі сутички точилися біля ТРЦ «Жираф», на трасі з боку Бучі.
Щоб уповільнити просування ворога, українське командування наказало підірвати мости: через річку Ірпінь біля Романівки (саме цим зруйнованим мостом у березні евакуювали мешканців міста), а також у Стоянці на Житомирській трасі. Згодом було знищено і міст між Ірпенем та Бучею.
Попри значну перевагу противника, місто трималося. Його захищали ЗСУ, територіальна оборона, ветерани АТО та навіть цивільні, які вперше взялися за зброю. Бої тривали 23 дні. З 20 по 28 березня ситуація була критичною: росіяни атакували з трьох сторін, цілодобово обстрілюючи Ірпінь з артилерії, «Градів» та мінометів.
Однак українські війська поступово переломили ситуацію. 22 березня ЗСУ контролювали 70% міста, а поліція почала зачищати територію від диверсійних груп. 26 березня російські сили опинилися у котлі, а вже 28 березня місто було звільнено.
Битва за Ірпінь стала переломним моментом оборони Києва. Втративши це місто, росіяни більше не змогли просунутися до столиці.
Битва за Бровари та опір Чернігова
Росія намагається зайти в Київ із лівого берега через Бровари. Це найбільше місто Київської області після Білої Церкви, і його захоплення відкрило б ворогу шлях до столиці. Російські війська рухалися на Бровари з двох напрямків:- з Чернігівської та Сумської областей. До Чернігова через північний кордон України з трьох напрямків рушили окупаційні війська загальною чисельністю близько 30 тис військових. Але українська оборона в Чернігові стає ключовим фактором зриву цих планів.
1-ша окрема Сіверська танкова бригада під командуванням полковника Леоніда Ходи організовує ефективну оборону Чернігова. Воїни змушують колони російської техніки з’їжджати на розкислі ґрунтові дороги, де їх легко знищувати. Знищення логістичних маршрутів та злагоджена координація з іншими підрозділами дозволяють українським силам уникнути повного оточення міста.
Тим часом 9 березня українські сили влаштовують засідку біля села Скибин, за 12 км від Броварів. 72-ій бригаді ім. Чорних Запорожців вдалось змусити відступити колону росіян, у якій було близько 70 одиниць бронетехніки, переважно танків. Ворог втрачає 19 одиниць техніки. Після цього російські війська змушені відступити, і їхній наступ на Київ із цього напрямку остаточно провалюється.
Вирішальна битва за Мощун
Мощун — невелике село за сім кілометрів від Києва, яке стало полем бою, що вирішило долю столиці. Російські війська кинули сюди свої найбоєздатніші підрозділи у спробі останнім ривком прорватися до міста. Президент Володимир Зеленський, відвідуючи Мощун у березні 2025 року, згадував разюче співвідношення сил: тринадцять окупантів на одного українського бійця.
Бої почалися на початку березня. Артилерія та авіація ворога методично руйнували село, намагаючись стерти будь-який опір. Проте українські захисники — зокрема бійці 72-ї бригади та спецпризначенці — тримали оборону, контратакували й не давали ворогу закріпитися.
13 березня ситуація стала критичною. Росіянам вдалося форсувати Ірпінь і захопити більшу частину Мощуна, знищивши 70% будинків. Київ опинився під загрозою прориву. Ситуацію врятували українські сапери, які ще 8 березня підірвали Козаровицьку дамбу. Штучний розлив Ірпеня досяг максимуму саме в найскладніший період оборони Мощуна, затопивши польові дороги та ворожі переправи. Бронетехніка загрузла в багнюці, шляхи постачання обірвалися, а окупанти опинилися в пастці.
21 березня російські війська, виснажені й відрізані від підкріплення, почали хаотичний відступ. Це стало моментом, коли стало зрозуміло: Київ вистояв.
Звільнення Київської області та трагедія Бучі
На початку квітня 2022 року світ побачив те, що українці знали з перших днів окупації. Розстріляні на вулицях мирні мешканці, братські могили у дворах і лісах, будинки, де катували й ґвалтували. Київщина стала не просто полігоном жорстокості, а символом російського терору.
Наприкінці березня ініціатива перейшла до Збройних сил України. 28 березня українські війська звільнили Ірпінь, витіснивши окупантів на північ. Наступного дня бої точилися в Дмитрівці – під час танкової битви українські захисники знищили понад 15 одиниць техніки ворога. 30 березня українська армія зачистила Бучу та Бровари, а вже 1 квітня останні російські підрозділи залишили Гостомель.
2 квітня 2022 року Київщина була повністю деокупована.
Саме тоді світ побачив фото із вулиці Яблунської у Бучі – тіла цивільних із зв’язаними руками, застрелені в потилицю. Буча, Ірпінь, Гостомель, Мотижин, Бородянка – у всіх цих містах вбивали та катували простих українців.
Станом на сьогодні зафіксовано загибель 2319 мирних мешканців – лише частина того, що насправді сталося у перші місяці війни. Ці цифри не здатні повністю передати глибину трагедії, що стала частиною історії цієї землі.
Битва за Київ стала поворотним моментом війни. Україна не просто вистояла, а довела, що здатна зламати «другу армію світу». Але справжня битва триває – битва за пам’ять, справедливість і покарання винних.
